Roman Lavruk - Даром, дівко, квіти сієш

ам, де Ятрань круто в'ється,
Де по каменю шумить,
Там дівчина, гей, як зветься,
Козак знає та й мовчить.
Ой у полі криниченька,
В тій криниці б'є вода,
Там дівчина воду брала
Чорнобрива, молода.
Даром, дівко, квіти сієш,
Вони тобі не зійдуть,
Даром батька, матір просиш,
Бо за мене не дадуть.
Бо ти дівчина багата,
В тебе батько, мати є,
Двір великий, гарна хата,
Ще й у хаті всього є.
А я бідний сиротина,
Степ широкий то ж мій сват,
Шабля й люлька - вся родина,
Сивий коник то ж мій брат.
Нащо кому теє знати,
Де тесові ворота,
Нащо кому те питати,
З ким кохалась сирота.
Ой ти, коню, коню чалий,
Де те врем'я, де той час,
Як ми всюди славу мали,
Як усюди знали нас?
А тепер понаїжджали
Усе польськії пани,
Із нас шкури поздирали
Та й пошили жупани. Весь текст Закрити